Categories
Музыка

Паліндром — Стіни мають вуха: внутрішній дует правонаступника Скрябіна та колишнього репера

Поки статистика прослуховання музики у світі зменшується настільки, що навіть редакція ПОТОПу всіляко уникає цієї спокуси, українські музиканти продовжують виступати — в онлайні, випускати — свої «карантинні» чи «докарантинні» роботи, навіть удавати, що все впринципі окей, працюємо далі. Ну і нехай так. Проте реальність така, що нам уже важко згадати, що було до цього всього — хтось пам’ятає кінець 2019 року, наприклад? Якими культурними потребами ми переймались тоді, що любили і чого очікували?

У цьому замутненому періоді пам’яті в українській музиці з’являвся новий персонаж — Паліндром, новий артист, якого придумав львівський репер Степан Бурбан, репер з гурту Глава 94, також відомий як Кашляючий Ед. Ми одразу освятили його «новим Скрябіним», тому що побачили очевидний зв’язок поколінь. Батько українського колдвейву уже давно в труні, а його справа живе! Паліндром справедливо можна вважати дебютом 2019 року, а на його прикінці зайшла мова про доволі швидке наближення другого альбому. А також дискусії про те, чи Паліндром заслуговує бути правонаступником Кузьми.

10 липня виходить «Стіни мають вуха», і, звісно, Степан Бурбан зробив все по-своєму. Другий альбом загалом — це дуже делікатна річ, другий етап циклу артиста, коли сказаного вперше було достатньо, щоб продовжувати розкривати себе — у випадку Паліндрома ще й у доволі стислих часових рамках. Очікування, вочевидь, високі, або ж зовсім навпаки — проте в обох випадках дуже просто робити поспішні висновки. Публіка, яка споживає українську музику любить новинки, а не довгі історії, та дуже швидко розчаровується. Так «дебюти року» дуже швидко стають нецікавими для естеблішменту, який спочатку хвалить тих же дебютантів.

Проте у випадку Паліндрома це впринципі не має великого значення. Степан задумував проєкт, який міг закінчитись на альбомі «Про сьогодні, завтра і вчора» — в нього крім того турбот у вигляді сольника Кашляючий Ед та Глави 94 достатньо. Паліндром був такою іграшкою, яку можна було змайструвати за щіпкою таланту на основі улюбленої галичанської тематики, яка базувалась на музиці вищезгаданого короля колдвейву. Вдалось — ну супер, бета-версія зайшла, давайте повну! Повна, до речі, також починається зі схожого інтро.

Власне, «Стіни мають вуха» — це і є та повна, серйозна версія Паліндрома. Тепер не потрібно розділяти себе на різні альтер его в різні проєкти, сюди Степан запросив їх усіх. Тому з відношенням +- 50/50 альбом ділиться на умовного «Колишнього репера», який все ще багато говорить та багато не може зрозуміти з того, що відбувається, та на «правонаступника Скрябіна», який відточив своє вміння робити холодну танцювальну музику з дев’яностих.

Те, що об’єднує цих двох — тривога. Взагалі це щоденник тривожності без правильної хронології, власне тому, що тривожність такою і є — зацикленість на окремих деталях чи спогадах не відпустить, якщо не рефлексувати на них у порядку, який пропонує випадковість. Це про дитину, яка згадує про «безтурботне дитинство» та дитину, яка живе уже у своїх 25+ років у ці буремні часи. Вона стає більш правдивою та тривожною до кінця альбому, дорогою заїжджаючи на абсолютний гек «Брюховичі 97» чи вокально семплуючи «Золото Карпат» Поповича, а на «Потім» остаточно ламається та переходить у нову, але нещасну щирість.

«Стіни мають вуха» — це вринципі все, що хотів би сказати Паліндром з самого початку, коли Степан Бурбан його придумав.

Слухати: Apple Music